журнал Різноманіт

Прикарпатський науковець виявив, що Івано-Франківськ та три десятки ближніх сіл розташовані на території, яка кілька століть тому була зайнята велетенською водоймою. Через зміни клімату Прикарпатське море невдовзі може знову повернутися у свої береги.

Стрімкі пагорби Вовчинецьких гір, які тепер височіють на північній околиці Івано-Франківська, колись були берегом, об який розбивалися хвилі Великого Озера. На узбережжі цієї велетенської водойми стояли Тисмениця, Отинія та Лисець. У роки найбільшого розливу південні межі цього озера сягали відрогів Карпатських гір біля Надвірної. Це було справжнє Прикарпатське море, яке, за різними підрахунками, займало величезну площу - від 200 до 500 квадратних кілометрів.

Major Lacus (латинською - Велике Озеро) - такою назвою на рукописній карті 15-16 століття позначено цю водойму. З озера витікали дві річки, які поблизу Тисмениці зливалися в одну велику ріку, яка впадала, очевидно, в Дністер.

 

 

Український археолог, доцент Прикарпатського університету, кандидат історичних наук Богдан Томенчук вважає, що дві річки, які витікають із озера, - це Бистриця Солотвинська та Ворона. Історик стверджує, що знайшов наукові підтвердження того, що море, яке зображене на давній мапі, не було витвором уяви невідомого картографа, а реально існувало.

 

Як пояснив Богдан Томенчук, за характером ґрунтів можна визначити, яка рослинність переважала на тій чи іншій території. У степовій зоні, скажімо, утворюються масивні чорноземи. Жовтий колір ґрунтів свідчить про заліснену місцевість. А наносні шари гравію вказують на дно водойми чи старі русла річок.

 

За словами Богдана Томенчука, кліматичне підґрунтя мало, зокрема, велике переселення народів, в результаті якого слов'яни розселилися на Балканському півострові в 6-7 столітті, а степові народи перейшли через Карпатські гори до Панонії. У той час, за словами науковця, відбулася велика зміна погодних умов, зокрема затяжні дощі призвели до затоплення величезних територій. Через погіршення умов існування різні племена зривалися із насиджених місць і шукали кращого життєвого простору.

«Слов'яни змушені були цю землю покидати, бо вже нічого вона їм не давала, така величезна тут була заболоченість, - вважає науковець. - Пізніші візантійські хроніки детально й емоційно описують суворі зими, страшні грози, потопи, землетруси. Наприклад, до нас дійшли відомості про те, що у 761 році Чорне море промерзло вглиб на 0,65 метра. І такі зміни клімату були завжди, просто не у всі часи вони підтверджуються документально. Проте з певністю можна сказати, що несприятливі погодні умови були тоді, коли відступали зі своїх земель кімерійці і скіфи, і сарматське переселення також було викликане змінами клімату».

За писемними даними, після періоду великої зволоженості та страшенних морозів, які вигнали зі своїх домівок степові народи, слов'ян та германців, в 9-10 століттях в Європу повернулося тепло.
"У той час на наших землях встановився кліматичний оптимум, тобто тут було страшенно добре: великі урожаї, розквіт міст, збільшення населення, укріплення Київської держави, - розповідав Богдан Томенчук. - Але через триста років, в 13-14 століттях знову збільшується зволоженість, повертаються холодні зими. В наступному столітті - морози, недороди, голод, епідемії. До кінця вісімнадцятого століття в Європі тривав так званий малий льодовиковий період. І лише з 19 століття почалося потепління, яке ми відчуваємо дотепер".

Прикарпатський науковець стверджує, що існують також археологічні докази того, що в історії Покуття були періоди, коли через затоплення великих територій тут утворювалася гігантська водойма. За його словами, на користь такої версії говорить той факт, що на території Івано-Франківська не було виявлено слідів слов'янських поселень 6-7 століть. Немає також знахідок часів ранньої бронзи, хоча пізнішу трипільську культуру у Франківську виявлено.