журнал Різноманіт

Споконвіку Великдень вважається чи не найбільшим святом. Якраз на цей час припадає поворот сонця на літо, а це означало пробудження всього живого, воскресіння природи, перемогу життя над смертю, правди над облудою.

Тепер це народне свято, що прославляє воскресіння Сина Божого як торжество добра над злом. Великий це день, бо воскрес Ісус Христос. І люди дуже радіють цьому. І з цієї нагоди по-особливому святкують цей день. До свята прибирають у хатах, на подвір'ї, шиють новий одяг. І земля прибирається до свята — усе навкруги зеленіє, цвіте. А на свято люди йдуть до церкви.

Великодні свята у наших родинах вважаються найвеселішими і найрадіснішими весняними урочистостями. Тому готувалися до них з великою увагою і чекали їх з трепетом. Починаючи від Вербної неділі, в наступні дні великоднього тижня господарі ретельно причепурювали свою домівку та обійстя, вигрібали в садках суху траву та опале листя, підмітали подвір'я.

До Великодня готувались довго і старанно, адже йому передував Великий піст, що тривав сім тижнів. У цей час справжні християни повинні були замислитись над своїм життям, покаятись у вчинених гріхах і постаратися направити життя. Тоді не годилося справляти веселих забав, натомість треба було дотримуватись посту, відвідувати всі церковні відправи. Бажано було здійснити паломництво до святих місць (якогось монастиря, старовинної церкви). Найчастіше на прощу ходили до Києво-Печерської лаври, а то навіть у Палестину, до Гробу Господнього.


Велика середа

У Велику середу обливали свіжою (холодною) водою худобу, вірячи, що ця вода помічна.

Великий, або Чистий четвер

У цей день обов'язковим було ритуальне обмивання. Щоб позбутися хвороб, до схід сонця йшли купатися до ставу чи річки, приносили додому «бігучу» воду (щоб «спливли» хвороби) і нею обмивали дітей. А ще вірили, що збіжжя, посіяне в Чистий четвер, буде чисте від бур'яну. Попіл, вибраний з печі в середу, четвер, п'ятницю чи суботу і посипаний на розсаду капусти, захищає від черви, а висипаний у курник — сприяє плодючості курей.

До Чистого четверга кожна господиня мала побілити хату, все випрати, помити і прибрати. Ввечері йшли до церкви на «Страсті».

Здавна українці вірять у магічну силу страсної свічки, запаленої в церкві у Страсний (Чистий) четвер напередодні Великодня. Необхідно будь-що донести цей вогник додому, не загасивши його. Для цього роблять спеціальні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла, які захищають тремтливе полум'я свічки від вітру.

Саме цією свічкою випалюють хрест у хаті на сволоку — «щоб лиха нечисть хату минала». Якщо полум'ям страсної свічки випалити хрест на воротах, то на подвір'я не забіжить «поганий собака», тобто «нечиста сила», що цього вечора ходить по землі у такій подобі. А ще страсну свічку запалюють перед святими образами, коли на мешканців дому нападає страх, а також під час великої грози, «щоб грім хату не спалив». Тому таку свічку ще називають «громичною» або «громицею». Запалюють її у випадку тяжкої хвороби людей або худоби, а також під час важких пологів; дають у руки вмираючому. Пасічники з цією свічкою ходять до бджільника.

У давнину страсні свічки селяни виготовляли самі, бо «трудова свіча лучче Богові вгодна». Страсну свічку старалися берегти, аби вистачило її надовго, бо в багатьох бідах вона допомагала. Особливо ж велику силу має свічка, що горіла на Страсний четвер дванадцять років поспіль.


Великодня п 'ятниця

У Великодню п'ятницю нічого не робили, дозволялося лише пекти паску. На цей день замовкали церковні дзвони. Люди дотримували суворого посту, нічого не їли аж до Великоднього сніданку.

У Великодню п'ятницю господині з найбілішого пшеничного борошна починали випікати паски, оздоблюючи їх хрестиками з крученого тіста. Серед пасок одна, завбільшки як решето, призначалась для освячення. Були й менші, що називались перепічками, які роздавали «за простибі». Кожна паска була по-своєму гарна. Але найкращою була та велика, пухкенька. Посередині — трохи зарум'янілий хрестик, а по краях викладений кіскою обідочок. Тоненьким валочком з тіста викладено букви ХВ, що означало «Христос Воскрес». Мама пам'ятала про всіх і випікала пасочку кожному. Мені — меншу, з хрестиком посередині, братові — із пташками, а сестрі — з косицею. Випікання паски було урочистою церемонією. Коли тісто на паску «підростало» і надходив час саджати її до печі, господар виходив з хати глядіти, щоб ніхто з чужих до хату не ввійшов та не зурочив паски. Доки паска в печі, не можна нікому в хаті сідати, бо інакше вона не «росла», могла навіть «сісти». А це було поганим «знаком» — може хтось із родини в «землю сховатися», тобто померти. Малими ми вірили в ці прикмети і боялись їх здійснення, тому тихенько грались у куточку кімнати і чемно чекали, коли мама вибере з печі випечені паски.

Однак гордістю кожної господині були «баби», до тіста яких додавали копу (60 штук) яєць. Випікали їх у спеціальній металевій формі. І коли в печі випікалась «баба», то нам дозволялось ходити по хаті дуже тихенько, легко зачиняти двері, бо «баба» приготовлена з легкого тіста. А як витягали «бабу» з печі, то треба було її носити і колисати в рушнику, на руках, доки не охолоне. Скільки то було в хаті втіхи нам, малечі, що брала участь у такій поважній церемонії. Та то не все — печену « бабу» ще гарячою посипали цукровою пудрою з ваніліном або поливали білою помадкою, приготовленою з цукрової пудри та білків, і посипали кольоровим маком. По ній писали рожевою помадкою слова «Христос Воскрес». Також випікали у спеціальних формочках «баранчиків», перев'язували їх паперовими стрічками. Таких «баранчиків» можна було купити і в магазинах, їх випікали кондитери з білої маси, але те, що випікалось вдома, було найсмачнішим, найліпшим. У Карпатах гуцули виготовляли таких баранчиків із сиру. Вони запам'ятались мені не тільки як пожива, а як витвір народного мистецтва. Традиційними були різні вироби з м'яса — ковбаси, шинки та печене порося з хроном, більшість страв готували з яйцями — яйце з хроном; яйця, залиті холодцем.

У передсвяткові дні велику увагу приділяли церковному приміщенню, де теж прибирали. А дехто обдаровував храм вишитим рушником і писаною скатертиною чи накидкою з гарним візерунком. Ці речі вживалися під час церковних обрядів. У Великодню п'ятницю люди збирались у храмі, і я із дитячою цікавістю спостерігала, як із плащаницею, на якій зображено розп'яття Ісуса, тричі обходили церковне приміщення, а потім виносили її на середину і встановлювали перед іконостасом навпроти «райських» дверей. Тоді дзвони замовкали. Натомість паламар «калатав» у дерев'яні калаталки. І тоді сум оповивав моє дитяче серце. Я бачила, як у молитовній тиші ґазди і ґаздині, дідусі і бабусі, молоді люди, опустившись на коліна, щиро шептали молитви, а були й такі, що від церковного порогу до плащаниці на колінах підходили, били поклони і цілували розп'яття. Був такий звичай — класти ладан під плащаницю, а потім забирати додому, вірячи, що він охоронятиме родину від грому, різних бід і недуг.

Великодня субота

Надходила Великодня субота. У цей день фарбували крашанки, розмальовували писанки. Мені запав в душу сам процес виготовлення писанок і фарбування яєць, таємнича атмосфера зі своєрідним запахом розтопленого бджолиного воску. І біле яйце, що поступово, під вправними маминими руками, перетворюється на справжнє диво! У кожній хаті писанки робили по-своєму. Запам'ятались мені такі назви писанок, як «40 клинців», «ружки», «христівка», «безконечник» тощо. Писанки були й залишились символом свята, оновлення життя. їх писали по-різному, добираючи характерні для кожного села кольори, візерунки. Колись їх підвішували на нитках між іконами, на стіні. Це був оберіг.

У суботу, в надвечір'я готували дору, тобто накладали до освячення в спеціальний кошик, виготовлений із вербової лози, спочатку скибочки хліба, потім паски, очищені від шкарлупи варені яйця, сир, молоденький зелений часник, хрін, стіжок солі, шматочок солонини, кільце ковбаси, шинку, писанки, яблука, а посередині встановлювали свічку. І все це накривали новеньким вишитим рушником.

У той же час у ніч із суботи на неділю на пагорбах хлопці запалювали великодні багаття. Існує дуже давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі, а святкування починається опівночі або на світанку.

Ніч перед Великоднем (як і перед Різдвом) — особлива, чарівна. За повір'ям, цієї ночі цілющої сили набуває вода, здатна виліковувати безнадійно хворих (тоді, як уперше задзвонять дзвони на «Христос Воскрес!). А найдостойнішим людям відкриваються небеса, і вони бачать там Матір Божу.